Альдо Пой
 | ||||||||||
 | ||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Народження | 14 вересня 1945 (79 років) | |||||||||
| Росаріо, Аргентина | ||||||||||
| Громадянство |  Аргентина
| |||||||||
| Позиція | нападник | |||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||
| ||||||||||
| Національна збірна | ||||||||||
| ||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||
Альдо Пой (ісп. Aldo Poy, нар. 14 вересня 1945, Росаріо) — аргентинський футболіст, що грав на позиції нападника.
Протягом усієї кар'єри за клуб «Росаріо Сентраль», у складі якого вважається однією з найбільших зірок в історії клубу[1], а також національну збірну Аргентини, з якою був учасником чемпіонату світу.
Альдо Пой народився в місті Росаріо, в районі Арройто, за декілька кварталів від центрального стадіону Росаріо. У 1962 році, у віці 17 років, він потрапив до структури «Росаріо Сентраль» і почав грати за резервну команду в четвертому дивізіоні. У 1965 році він дебютував у Першому дивізіоні.
На початку Пой не був стабільно основним гравцем і мав покинути клуб в 1969 році, перейшовши в «Атлетіко Лос Андес» (який грав на той час у Прімері). Керівники клубу з Буенос-Айреса поїхали шукати його додому, але футболіст зробив вигляд, що його там немає. Коли вони пішли, Альдо залишив свій будинок і знайшов друга батька, який жив на островах річки Парана перед містом Росаріо. Він сів на човен і направився на острови, де провів цілу ніч на ранчо друга свого батька, щоб уникнути переходу[2][3][4]. Наступного дня він повернувся до міста і поїхав до Буенос-Айреса з усім складом своєї команди, оскільки його клуб мав там грати. Того ж дня Пой і Віктор Веско (президент «Росаріо Сентраль» на той час) зустрілися з президентом «Лос-Андес», і через відмову Альдо трансфер було скасовано.
У 1971 році Пой виграв чемпіонат Аргентини разом з «Росаріо Сентраль». Під час півфіналу проти «Ньюеллз Олд Бойз» Пой забив свій знаменитий гол «Паломіта», пробивши по м'ячу головою, знаходячись у горизонтальному положенні і не торкаючись трави[5]. Цей гол, забитий у одному з найпринциповіших аргентинських дербі, «Класіко Росаріно», став легендарним і досі щорічно 19 грудня відзначається вболівальниками клубу[6]. Крім того, група вболівальників клубу намагалася зареєструвати гол в Книзі рекордів Гіннеса як «найвідоміший гол в історії футболу»[7], втім він так і не був туди включений. Через два роки Пой здобув свій другий титул чемпіона, вигравши Насьйональ 1973 року.
У грудні 1974 року у матчі відбору до Кубка Лібертадорес проти «Ньюеллза» Пой у зіткненні з Маріо Санабрією отримав травму лівого коліна, через яку змушений був пережити операцію. Після одужання Пой знову повернувся грати у футбол, але йому довелося оперуватися знову, тому він вирішив закінчити свою професійну кар'єру у віці лише 29 років. Пой загалом за свій єдиний клуб у кар'єрі провів 292 матчі у чемпіонаті, забивши 61 гол. Він також провів 16 матчів у Кубку Лібертадорес з 3 забитими голами[8].
_-_El_Gr%C3%A1fico_2838.jpg)
23 вересня 1973 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Аргентини в матчі відбору на чемпіонат світу 1974 року проти Болівії (1:0). 26 травня 1974 року Альдо зіграв свій другий і останній матч за збірну, вийшовши на поле в товариській грі з Нідерландами в Амстердамі, яка закінчилась поразкою з рахунком 1:4: Влітку того ж року його викликали на чемпіонат світу 1974 року у ФРН, проте жодної гри на турнірі він не зіграв[9].
Його син Мауро[en] також був професіональним футболістом[10].
- ↑ Aldo Poy on fansite Canalla.com. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 31 серпня 2020.
- ↑ Diario Clarín. Архів оригіналу за 22 вересня 2008. Процитовано 31 серпня 2020.
- ↑ Artículo en rosariocentral.com
- ↑ ¿Será la ley del ex?
- ↑ "La palomita de Poy cumple 40 años [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Cancha Llena, 19 December 2011
- ↑ «El vuelo inmortal» by Osvaldo Wehbe [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.], 27 September 2002
- ↑ Diario La Capital de Rosario, 18 September 1995
- ↑ Números de la carrera de Aldo Pedro Poy
- ↑ Player Profile for Aldo Poy in the Soccer World Cups. Архів оригіналу за 13 вересня 2019. Процитовано 31 серпня 2020.
- ↑ «El hijo de Poy gritó en la reserva» [Архівовано 22 вересня 2008 у Wayback Machine.], Clarín, 4 March 2002
- Альдо Пой на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Альдо Пой на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
- Альдо Пой на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)
1 Карневалі (в) • 2 Аяла • 3 Бабінгтон • 4 Бальбуена • 5 Бархас • 6 Бріндісі • 7 Карраскоса • 8 Часаррета • 9 Гларія • 10 Ередія • 11 Гаусман • 12 Фільйоль (в) • 13 Кемпес • 14 Перфумо • 15 Пой • 16 Са • 17 Скео • 18 Тельч • 19 Тоньєрі • 20 Вольфф • 21 Санторо (в) • 22 Ясальде • Тренер: Владислао Кап | | |
